Blog

Право на медичну допомогу засужденим
новини

Право на медичну допомогу засужденим

Право на медичну допомогу є невід’ємним конституційним правом особи і жодним чином не залежить від ВІЛ-статусу особи. Стаття 284 Цивільного кодексу України вказує на те, що фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.  Згідно з пунктом 1.3 Порядку організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України № 585 від 10.07.2013, при захворюваннях, не пов’язаних з ВІЛ-інфекцією/СНІД, всі види медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД, у тому числі екстрена медична допомога, надаються ЗОЗ на загальних підставах.

Порядок організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі затверджений наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я №1348/5/572 від 15.08.2014 (надалі – Порядок №1348/5/572 від 15.08.2014). У закладах охорони здоров’я ДКВС надаються екстрена медична допомога, первинна медична допомога, спеціалізована (вторинна) медична допомога, здійснюються санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи, організовується забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, проводиться реабілітаційне лікування після захворювань і травм (пункт 3 Порядку №1348/5/572 від 15.08.2014). Медична допомога засудженим у закладах охорони здоров’я ДКВС надається відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров’я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством (пункт 4 Порядку №1348/5/572 від 15.08.2014).

На необхідності належним чином і своєчасно надавати медичну допомогу наголошує і Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.03.2019 по справі «Король на інші проти України». Підставою звернення до Європейського суду з прав людини став той факт, що здійснювалась затримка у наданні лікування ВІЛ, недостатнім було медикаментозне лікування, було відсутнім систематичне та комплексне лікування туберкульозу.

У своєму рішенні Європейський суд з прав людини наголошує, що державні органи повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування, а у випадку, коли це викликано медичним станом, – регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню. Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має бути відповідною рівню допомоги, яку державні органи зобов’язалися надавати для всього населення.

 

Інформацію підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, спеціаліст з медичного права

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *